П`ятниця, 16.11.2018, 01:09:39Вітаю Вас Гость | RSS
Вечірня (змінна) школа № 20 Солом'янського району м. Києва
Меню сайту
Питаннячко
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 191

Зарубіжна література


Література:  Ковбасюк Ю.І. Світова література: Підручник для 11 клас загальноосвітніх навчальних закладів – К.: Грамота, 2010

 

Зміст навчального матеріалу

Державні вимого до рівня підготовки учнів

Література

 

Основні шляхи оновлення драматургії на межі ХІХ-ХХ століть.

 

Гéнрік ÍБСЕН (1828–1906). “Ляльковий дім”

Генрік Ібсен – норвезький письменник, зачинатель європейської “нової драматургії”. “Ляльковий дім” як соціально-психологічна дра­ма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Аналітична композиція п’єси. Новаторство Ібсена-драматурга.

 

 

 

 

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому драми «Ляльковий дім»;

пояснює, чому норвежця Генріка Ібсена вважають зачинателем європейської “нової драматургії”, новатором сцени; перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новаторські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовнішньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені в звичнім для театру сенсі майже “нічого не відбувається”: герої майже нерухомі, ніхто нікого не вбиває, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є напруга внутрішня, непомітна оку глядача; б) зазвичай конфлікт драми Ібсена зав’язується ще до того, як починається власне її дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії “Лялькового дому”); в) його “нові драми” мають відкритий фінал, тобто після закінчення п’єси достеменно невідомо, чим же врешті-решт закінчиться вирішення її конфлікту;

дає визначення п’єси “Ляльковий дім” як соціально-психологічної дра­ми: соціальної, тому що в ній підняті соціальні проблеми: багатства і бідності (Хельмер – Крогстад), громадянських прав жінки (Нора й підроблений нею вексель) тощо; психологічної, тому що напруга твору передовсім психологічна, внутрішня;

називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”: а) внутрішня дія; б) “дотекстова” зав’язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; в) відкритий фінал;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття зовнішня і внутрішня дія, “нова драма”, ілюструє їх прикладами з п’єси Ібсена “Ляльковий дім”.

ст.6-16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.17-25

Антóн ЧÉХОВ (1860–1904)

“Чайка”.

Чехов – російський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози і драматургії. Чехов і Ібсен.

“Чайка” – перша п’єса російської нової драма­тургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми  твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Нова­торство Чехова-драматурга.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому п’єси «Чайка»;

пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором;

називає риси, які зближають творчість А.Чехова і Г.Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо);

характеризує головних персонажів п’єси;

визначає провідний конфлікт п’єси (пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя).

 

 

 

 

ст.26-36

 

Джордж Бéрнард ШÓУ (1856–1950). “Пігмаліон”.

Життєвий і творчий шлях письменника.

“Теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу, його “драми ідей”. Шоу й “ібсенізм”.

Комедія “Пігмаліон”, її міфологічна основа. Динамізм дії і парадоксаль­ність як невід’ємні риси творчості Шоу. Проблема­тика й художні особливості твору, його “філологічний конфлікт” і соціально-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”. Інтелектуальний характер драматургії Шоу.

 

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому комедії «Пігмаліон»;

пояснює, в чому полягала “теат­ральна революція” англійського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, розробивши особливий тип драми – “драму ідей”;

з’ясовує, що конфлікт ідей присутній і у веселій, дотепній комедії “Пігмаліон” як специфічний “філологічний конфлікт”, де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема, соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою;

наводить приклади втілення цього “конфлікту ідей” через “філологічний конфлікт” у комедії «Пігмаліон»;

визначає гуманітарну освіту і формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”, як підґрунтя для “фантастичного міжкласового стрибка” (Б.Шоу);

пояснює сенс назви твору, зокрема – зв’язок (збіги й особливо відмінності) комедії “Пігмаліон” з давньогрецьким міфом про Пігмаліона.

ТЛ. Дає визначення поняття інтелектуальна драма.

 

 

 

 

 

 

ст.37-46

Контрольна робота №1. Європкйська «нова драматургія»

 

Вступ. Модернізм як неокласична модель культури.ХХст. як літературна епоха, глибинний переворотв естеицій художній практиці.Формування нових принципів художнього мислення й творчості.

Традиції реалізмуХІХ ст. та їхня взаємодія з новими літературними течіями на початку ХХст.

Модернізм і авангард.

 

Учень (учениця):

називає розвиток модернізму й авангардизму провідними тенденціями літературного процесу першої половини ХХ ст.;

висловлює судження про долю реалізму в літературі ХХст.;

характеризує роздвоєння культурного процесу на два ріща як характерну ознаку культурної ситуації ХХст.

ТЛ.Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм»(у літературі).

 

 

 

 

ст.47-62

 

Франц Кафка(1883-1924).

«Перевтілення»

Життєвий і творчий шлях письменника.Кафка- австрійський письменник-модерніст.

Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні «Перевтілення».

 

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому оповіданні «Перевтілення»;

називає характерні особливості індивідуального стилю Кафки;

висловлює судження про особливості стосунків Грегора з родиною.

 

 

 

 

 

ст.63-75

 

Джеймс ДЖОЙС (1882–1941). “Джáкомо Джойс”.

Джойс – ірландський письменник-модерніст, його світоглядні й естетичні позиції. Харак­терні риси поетики модерністських творів Джойса: “потік свідомості”, елемент пародійності й іронізму, яскраво виражена інтертекстуальність.

Психологічне есе “Джакомо Джойс”, його автобіографічний характер.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому психологічне есе «Джакомо Джойс»;

називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе “Джакомо Джойс” харак­терні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання “потоку свідомості”; б) наявність елементу пародійності й іронізму; в) інтертекстуальність;

наводить приклади автобіографічної складової есе “Джакомо Джойс”: автор теж заробляв уроками, його дружину, як і дружину героя твору, звали саме Нора (Барнакль) і т.д.;

 

ТЛ Дає визначення понять “потік свідомості”, інтертекстуальність.

 

 

 

 

 

 

ст.76-86

 

Контрольний твір.

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА №2.  Ф.Кафка.  Дж. Джойс.

 

Із західноєвропейської поезії

Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст.

 

Рáйнер Марíя РÍЛЬКЕ (1875–1926). “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось...”

Життєвий і творчий шлях поета.Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р.М.Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом.

Рільке і Україна, українські мотиви в його творчості.

 

ҐІЙÓМ Аполлінéр (1880–1918). “Лорелея”, “Міст Мірабо”, “Зарізана голубка й водограї”.

Шлях французького поета Ґійóма Аполлінéра від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження “прямим словом”. Зміна позиції щодо життя, ствердження активно-творчого ставлення до нього.

 

 

Томас Стернз Еліот(1888-1965). «Ранок біля вікна», «Суїні серед солов’їв», «Подорожні люди»

Життєвий і творчий шлях поета. Еліот-видатний англійський і американський поет, його роль у розвитку модернізму.

 

 

Федерíко Гарсíа ЛÓРКА (1898–1936)

“Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”

Іспанський поет Гарсіа Лорка, його міфопоетика. Синтез у творах міфології і фольклору з поетикою модернізму. Персоніфікація природних сил і стихій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень (учениця):

розповідає про модерністські глибинні зрушення в поезії ХХ ст.;

 

 

характеризує творчість австрійського поета Рáйнера Марíя Рíльке (1875–1926) як синтетичний, об’єднаний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось...”);

наводить приклади втілення в творах Р.М.Рільке мотивів: а) відчуження людини в дегуманізованому світі; б) ностальгії за втраченою єдністю людини зі світом; в) українських мотивів;

 

 

 

 

 

 

 

характеризує творчість французького поета Ґійóма Аполлінéра (1880–1918) як шлях від неоромантизму до кубофутуризму;

підтверджує свої судження прикладами з текстів поезій “Лорелея”, “Міст Мірабо”, “Зарізана голубка й водограй”;

простежує на матеріалі згаданих поезій зміну життєвої позиції поета, ствердження активно-творчого ставлення до життя;

 

 

 

 

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

коментує та ілюструє цитатами творче кредо «Поет значущий не своїми емоціями а здатністю перетворювати особисте в щось значніше й відстороненне, у щось універсальне й над особистісне».

 

 

 

 

 

 

 

характеризує творчість іспанського поета Федерíко Гарсíа Лóрки (1898–1936) як поєднання міфології і фольклору з поетикою модернізму;

визначає персоніфікацію природних сил і стихій як важливу рису стилю поета, підтверджує свої висновки прикладами з поезій “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”;

виразно читає і аналізує вірші Р.М.Рільке, Гійома Аполлінера, Ф. Гарсіа Лорки

ТЛ. Дає визначення понять мо­дернізм, авангардизм, а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій.

 

 

 

 

ст.116-117

 

 

 

 

 

ст.118-127

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.128-139

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.140-148

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.149-157

 

“Срібна доба” російської поезії, її модерністські й авангардистські течії.

Розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм,­ акмеїзм, футуризм. Поети поза літературними угрупованнями. Трагічні долі митців «срібної доби».

 

Олексáндр БЛОК (1880–1921). “Незнайома”, “Весно, весно, без меж і без краю...”, “Скіфи”

Своєрідність символізму в російській поезії. О.Блок – найвидатніший поет російського символізму.

 

 

 

Аннá АХМÁТОВА (1889–1966). “Довкола жовтий вечір ліг”, “Дав мені юнь ти сутужную”, “Реквієм”

Акмеїзм, його естетичні засади і поетика у твор­чості Анни Ахматової.

Пізня поезія Ахматової (“Реквієм”). Анна Ахматова і Україна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Футуризм як авангардистська літературна течія, його естетичні засади. Епатажність, радикальний розрив із літературною традицією, сміливий формальний експеримент, пошуки нових засобів художньої виразності як характерні риси поезії футуризму.

 

 

Володимир Маяковський(1893-1930). «А ви змогли б», «Послухайте!», «Лілічко! Замість листа».

Життєвий і творчий шлях поета. Маяковський – лідер футуризму. Трагічна доля поета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень (учениця):

називає провідні модерністські й авангардистські напрями і течії “срібної доби” російської поезії, а також їхніх найвідоміших представників: символізм (Блок), футуризм (Маяковський, ранній Пастернак), акмеїзм (Ахматова);

 

 

 

 

визначає символізм як перший модерністський напрям “срібної доби” російській поезії, а творчість О.Блока як один із найповніших виявів російського символізму;

аналізує поезії Блока “Незнайома”, “Весно, весно, без меж і без краю...”, “Скіфи”, відзначає наявність у них елементів символізму (звукопису, натяку, сугестії, символів тощо);

 

пояснює, що видатна російська поетеса Анна Ахматова (справжнє ім’я – Ганна Горенко) протягом тривалого часу жила в Україні, закінчила гімназію в Києві;

визначає акмеїзм як своєрідну модерністську течію “срібної доби” російській поезії, а творчість Анни Ахматової як одне з найповніших утілень можливостей акмеїзму;

аналізує поезії “Довкола жовтий вечір ліг”, “Дав мені юнь ти сутужную”, відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, ясність і особливу “прозорість” образів);

 називає риси пізньої поезії Ахматової: вишукану “простоту” стилю, звернення до наболілих суспільних проблем (“Реквієм”);

 

визначає футуризм як одну з найяскравіших авангардистських течій “срібної доби” російській поезії, а творчість В.Маяковського як найповніший вияв можливостей російського футуризму;

 

 

 

 

 

 

 

 

відзначає органічне поєднання в творчості поета, з одного боку, “сенсаційних ефектів і гарячково-карколомних образів” (К.Чуковський) (“А ви змогли б?”, “Послухайте!”, з другого – щирого і тонкого ліризму;

розповідає про заангажованість поезії Маяковського ;

 

виразно читає і аналізує вірші О.Блока, Анни Ахматової, В.Маяковського.

ТЛ Дає визначення понять символізм, футуризм, акмеїзм, а також ілюструє їх прикладами з поезій,що входять до розділу.

 

ст.158-175

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.176-193

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст. 194-206

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ст.207-2017

 

Контрольна робота №3. Г. Аполінер. Р.М.Рільке. Ф.Г.Лорка.О.Блок. А.Ахматова.В.Маяковський.

 

Історико-культурне тло періоду «між двома світовими війнами», провідні

тенденції літератури цієї доби. Увиразнення досвіду особистості, духовно знівеченої Першої світовою війною, у творах письменників «літератури втраченої генерації» (Е.Хемінгуея, Е.М.Ремарка, Р.Олдінгтона).   Розвиток антиутопії, його визначальні ознаки та найяскравіші представники (Є.Замятін, О.Хакслі, Дж.Орвелл, К.Чапек). Осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму,  пошук нових духовних орієнтирів та шляхів збереження цінності особистості у літературі 1920-40-х рр. (Т.Манн, М.Булгаков, Б.Брехт, А.Камю, Пауль Целан та ін.).

 

Джордж Орвелл (Ерік Блер) (1903-1950). «Скотоферма».

Біографічні відомості про Джорджа Орвелла. Викриття радянської сталінської тиранії в алегоричній казці «Скотоферма» (у оригіналі: «Animal Farm: A Fairy Story»). Сатиричне зображення реалій радянського життя та міфів сталінської ідеології у творі. Дослідження закономірностей злоякісного переродження ідей комуністичної утопії. Художня своєрідність твору, афористичність його мови.

Учень (учениця):

перелічує характерні ознаки історико-культурного тла періоду «між двома світовими війнами», провідні тенденції літератури цієї доби;

називає основних представників «літератури втраченої генерації» (Ернеста Міллера Хемінгуея, Еріха Марії Ремарка, Ричарда Олдінгтона та ін.);

характеризує антиутопію в літературі як відповідь на виклики часу (тоталітаризм, напруга і колосальні жертви світових воєн);

називає найяскравіших представників літературної антиутопії (Євгена Замятіна, Олдаса Хакслі, Джорджа Орвелла, Карела Чапека та ін.);

визначає проблему осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму і  пошуку нових духовних орієнтирів та шляхів збереження цінності особистості як одну з провідних у творчості Томаса Манна, Михайла Булгакова, Бертольта Брехта, Альбера Камю, Пауля Целана та ін.).

 

 

 

 

Учень (учениця):

перелічує характерні ознаки антиутопії в казці Дж.Орвелла (жорстоке гноблення людей авторитарною тоталітарною владою; принципова невідповідність, з одного боку, красивих і правильних гасел, з другого – реального втілення їх у життя та ін.);

аналізує причини деградації тварин, які взяли на фермі владу в свої руки;

аналізує художні особливості казки Дж.Орвелла (зокрема – у зіставленні з алегорично-викривальним зображенням недоліків європейського суспільства у творах Дж.Свіфта);

пояснює, в чому полягає авторська іронія і її символіко-алегоричний сенс під час переписування тваринами початково правильних гасел: «Усі тварини рівні» - «Усі тварини рівні, але деякі – рівніші» і т.п.

 

 

Михáйло БУЛГÁКОВ (1891–1940). “Майстер і Маргарита”.

Булгаков – російський письменник. “Майстер і Маргарита” як вершина його творчості. “Магічний реалізм” роману. Часові шари в творі, художні засоби їхньої зв’язності (сонце, спека в Єршалаїмі межі старої й нової ер – сонце, спека в Москві 1930-х років; спільні образи). Особливості композиції твору Булгакова – “роман у романі”. Реальне та ірреальне в творі.

Булгаков і Київ.

 

Учень (учениця):

пояснює, що видатний російський письменник М.Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його будинок-музей, а творчість пов’язана з Україною;

характеризує роман “Майстер і Маргарита” як вершину творчості М.Булгакова;

наводить приклади використання автором елементів “магічного реалізму”, нерозривне поєднання реального та ірреального в творі: підкреслено буденні описи магічних, фантастичних вчинків Воланда та його почту, або літання Маргарити на швабрі;

характеризує головних героїв твору;

розповідає про різні часові шари в творі, а також ілюструє прикладами з тексту художні засоби їхнього зв’язку: наприклад, стрижневий мотив спеки: нестерпне сонце в Єршалаїмі на межі старої й нової ер, під час розп’яття Ієшуа (Ісуса), а також сонце, спека в Москві 1930-х років; або наявність спільних образів: Понтій Пілат з його собакою в “єршаліїмській” частині роману, а також на місячній доріжці, що веде до космічного часового виміру;

висловлює судження про особливості композиції твору Булгакова – “роман у романі” (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгакова “Майстер і Маргарита”);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

 

 

 

ст.96-115

 

 

Тóмас МАНН (1875–1955). “Маріо і чарівник”.

Томас Манн – німецький письменник, антитоталітарний характер його творчості. Напруженість передвоєнної ситуації в Європі і тривожний настрій новели “Маріо і чарівник”. Алегоричність і паралелізм у творі (гіпнотична влада чарівника над натовпом і маніпуляції тоталітарними режимами свідомістю людей). Віра письменника в здатність особистості до збереження свого “я”. Бунт Маріо як провістя звільнення народів світу від загрози тоталітаризму.

 

Учень (учениця):

пояснює, що Т.Манн – німецький письменник, який піднімав проблеми боротьби з тоталітаризмом;

характеризує головних героїв твору, а також характер зіткнення “чарівника” (гіпнотизера) і Маріо;

висловлює особисте ставлення до вчинку Маріо, а також до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

 

 

 

 

ст.87-95

 

Альбéр KAMЮ (1913–1960). “Чума”.

Камю – французький письменник, лауреат Нобелівської премії. Його філософські й естетичні погляди. Камю і екзис­тенціалізм. Абсурд і трагічний стоїцизм у романі “Чума”. Проблема вибору людини в межовій ситуації та відповідальності за цей вибір. Композиція і стиль твору.

 

Учень (учениця):

розповідає про французького письменника Камю, його філософські й естетичні погляди (зокрема, про принципово важливі проблеми вибору позиції і відповідальності людини за цей вибір), про особливості сприйняття Камю теорії екзистенціалізму в різні періоди його творчості;

висловлює судження про втілення в романі “Чума” згаданих проблем, зокрема, про вибір доктора Ріє залишитися в Орані і, всупереч усьому, боротися з чумою, хай навіть ця боротьба може бути приреченою на поразку: “...Ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути тільки свідченням того, що треба було вчинити і що, безперечно, повинні чинити всі люди всупереч страху”);

характеризує головних героїв твору;

пояснює, в чому полягає сенс перестороги Камю: переможні вигуки оранців супроводжуються сумнівами Ріє, який “згадав, що будь-яка радість – під загро­зою... бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години”;

висловлює міркування про важливу думку Камю, висловлену у фіналі роману: “люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

ТЛ Дає визначення поняття екзистенціалізм (як літературне явище).

 

 

 

 

ст.247-251

 

 Контрольний твір.

 

Контрольна робота №4. М.Булгаков. А.Камю.

 

Узагальнення та систематизація вивченого протя­гом року матеріалу

 

Учень (учениця):

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;

повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття;

ТЛ Дає визначення понять: авангардизм, акмеїзм, експресіонізм, імпресіонізм, інтертекстуальність, модернізм, опо­відання-міф, “потік свідомо­сті”, символ, символізм, футуризм.

 

 

               

 

Погода
Форма входу